Викладач
|
Дерев’янко О.О.
|
Предмет
|
Українська література
|
Групи
|
2-А л/с, 2-А с/с
|
Дата
|
24.03.2020
|
Тема
|
ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ
|
СХЕМА ДИСТАНЦІЙНОГО
ЗАНЯТТЯ
1.СКЛАСТИ КОНСПЕКТ.
“НА МІЙ ПОГЛЯД, НЕМАЄ ІНШИХ
ЗАВДАНЬ ЛІТЕРАТУРИ, КРІМ ЯК ЛЮДСЬКОГО ПОРОЗУМІННЯ. МЕНІ ЗДАЄТЬСЯ, ЩО ЯКЩО МИ ДО
НЬОГО ПРАГНЕМО, ТО, МАБУТЬ, ЦЕ ТА МАКСИМА, І ВОНА, НАПЕВНО, СЛУШНА.”
Ю.Андрухович
Юрі Андрухович - сучасний прозаїк, перекладач, есеїст, творчість якого
пов'язують з напрямком постмодернізму, що прийшов на зміну модернізму ще на
початку 80-х років XX ст., й це має
свою точку відліку - 1985 рік, коли Ю.Андрухович разом з В.Небораком та
О.Ірванцем заснували поетичну групу «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск-Балаган-Буфонада).
Зміни в суспільному житті країни відбились й в розвитку літератури: почали з'являтися
нові теми, змінився підхід до творчості.
Внесок митця в літературу високо оцінений у світі, він є лауреатом кількох
міжнародних й вітчизняних премій. Творчість Андруховича має значний вплив на
сучасний літературний процес. Його твори перекладено і бачено в багатьох
країнах світу, тож Україна має сучасного письменника, творчість якого гідно
презентує нашу країну у світовій спільноті.
БІОГРАФІЯ
1.
Український поет, прозаїк, культуролог Андрухович Юрій Ігорович народився 13
березня 1960 року в м. Івано-Франківськ (Станіслав у часи УРСР).
Освіта:
Львівський інститут поліграфії, відділення літературного редагування і
спеціальної журналістики (1977-1982р.), Вищі літературні курси при
Літературному інституті ім. Горького в Москві (1989-1991 р.).
У
юності – лідер відомої літературної групи Бу-Ба-Бу
(“Бурлеск-Балаган-Буфонада”), яка об’єднала авторів з Києва, Львова,
Станіслава. Один із засновників постмодерністської течії в українській
літературі, яку умовно називають “станіславським феноменом”. Представники цього
напрямку активно розробляють поетику “карнавального” листа.
На
початку 90-х років разом з Ю.Іздриком починає видавати перший в Україні
постмодерністський журнал “Четвер” (на даний момент видано 10 випусків). У 1985
році за результатами публікації двох книг віршів прийнятий у СП України, у 1991
році – за ідейним переконанням виходить зі складу Союзу письменників разом з
декількома колегами і стає ініціатором установи Асоціації українських
письменників. Наприкінці 80-х відомий як активний діяч первісного,
ліберально-демократичного Руху.
З
1991 року публікується у великих літературних журналах України.
У
1994 році захистив кандидатську дисертацію по творчості забороненого в
радянські роки класика української поезії першої половини ХХ століття
Богдана-Ігоря Антонича. Докторську пише по творчості американських
поетів-бітників.
Певний
час був радником мера Івано-Франківська з питань культури.
Родина: Батько Ігор Мар’янович
(1930-1997р.); мати Ганна Степанівна (1940р.); дружина Ніна Миколаївна
(1959р.); дочка Софія (1982р.) і син Тарас (1986р.).
Володіє польською, німецькою
мовами.
2. ПРЕЗЕНТАЦІЯ
ЗБІРКИ ВИБРАНИХ ПОЕЗІЙ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА "ЛИСТИ В УКРАЇНУ".
До книжки увійшли
"канонічні" вірші з усіх його збірок, а також знаменитий цикл
"Листи в Україну". Столична книгарня не вмістила всіх бажаючих
побачити і послухати "патріарха", а серед тих, хто таки встиг
примоститись був музикант Тарас Чубай. Модерував зустріч Іван Малкович.
Юрій Андрухович читав свої
найкращі поезії та вів жваву бесіду з аудиторією. Питання задавали
найрізноманітніші.
- Ви казали, що зачитувались
Маланюком і Бродським. А що Ви думаєте про той скандальний вірш Бродського про
незалежну Україну?
- Я довгий час намагався
виправдати його, знаходив докази, що це не його твір, а підстава. Адже цього
вірша нема в жодній збірці поета, є лише аудіозапис, а голос і манеру
читання Бродського можна легко
зімітувати. Але потім зрозумів, що факт є факт. Зрештою, Бродським я
зачитувався ще коли цього вірша не було.
- Назвіть трьох поетів, які
вплинули на Вашу творчість.
- Українські – Антонич, Семенко,
Плужник… хоча я так давно його не перечитував. Не українські, але в
українському перекладі - Аполлінер, але я не володію французькою, тому мені
залишається тільки вірити, що він великий французький поет. Але в перекладах
Миколи Лукаша він надзвичайний поет. Пам´ятаю, видали Аполлінера в перекладі
Лукаша, а через рік – збірку Михайля Семенка. Для нас це були такі книжки, які
ми в нагрудних кишенях носили. Я також колись страшенно захоплювався Рільке,
але охолов, тепер він здається занадто надутим. І ще Ґотфрід Бенн, от кого я
мрію перекласти. Його майже немає українською. Цікаво було б його зіставити з
Антоничем. Ще Грегорі Корсо.
- Коли буде продовження
"Лексикону інтимних міст"?
- Я жартував про продовження. До
речі, я зіткнувся з тим, що в перекладах іншими мовами деякі міста зовсім не
вистрілюють. Зараз готується польський переклад "Лексикону" і
перекладачка пише мені так розпачливо: "Юрію, можеш пояснити в чому сіль
розділу "Єнакієве"?!
- От ви, молодий поет, приїхали
вчитись в Москву. А коли у вас сталось прозріння, що російські жінки зовсім не
такі як наші, українські?
- Я таких висновків не дійшов, то
ліричний герой провокує таким чином. А в Москву я приїхав 29-річним. Вже не
вважав себе молодим поетом і пам´ятав, що залишається лише рік: я був
переконаний що після 30 перестану писати вірші. Про жінок так не думаю.
- Ви сильно засмутились би, коли
б раптом вашу книгу не розкупили?
- Раніше якщо книга затримується
в книгарні хоча б місяць – це вже трагедія. А тепер я радію, коли бачу в
магазинах свої книги. Я собі думаю: " Ну ось - присутній на полицях. Це
все-таки добре". Я розумію, що зараз зовсім інша інформаційна ситуація. В
середині 80-х років був ажіотаж біля кожної поетичної збірочки, а сьогодні треба
спокійно ставитись до того, що його апріорі не може виникнути. Є всі ці
альтернативи, зокрема інтернет. Я ж свої старі вірші тепер звідки брав? Я ж їх
не мав, ні на машинці друкованих, ні від руки писаних, всі ці зошити-чернетки
десь порозлітались, погубились. То я в інтернеті забивав своє прізвище і
знаходив вірші.
- За яким принципом обирали
поезії для збірки?
- За принципом, чи я люблю цей
вірш.
- Ви дійсно вважаєте, що кохання
це психічна хвороба, як йдеться у одному з віршів збірки?
- Це не я, я там посилаюсь на
Авіценну, в нього є трактат, - ні, я не хочу вас тут зараз обманювати, що я
читав трактати Авіценни, але хтось мені переказував, - в якому він як медик
описав кохання через ряд симптомів, що свідчать про психічні захворювання. Але
пам´ятаймо, що то було середньовічне уявлення про любов. Перелом уявлень про
кохання настав в добу романтизму, коли люди повірили поетам, що буває таке
кохання. І уявлення ще змінюватимуться. А от ввести у поезії ім´я Авіценни дуже
вигідна річ, бо воно римується з багатьма українськими словами, як-от
"офігенна", "здоровенна".
- Як часто зараз виникає бажання
писати вірші, і чи дочекаємось ми нової поетичної збірки?
- Запланувати це неможливо. Але
це й непогана відмазка для лінивого поета. Мовляв, я не можу себе силувати.
Насправді це десь посередині. Я для себе шукаю ще такі прагматичні причини,
думаю: "От будемо збиратись з друзями-музикантами працювати над наступним
альбомом і які ж тексти ми будемо використовувати?"
2 ДОСЛІДЖЕННЯ ТВОРЧОСТІ Ю.АНДРУХОВИЧА В СУЧАСНІЙ ЛІТЕРАТУРІ.
Творчий доробок письменника можна умовно поділити на два напрямки:
поетичний і прозовий. Поетичний дебют Юрія Андруховича відбувся у першій
половині 1980-х років і завершився виходом у світ збірки «Небо і площі» у 1985
році. В цьому ж році Андрухович разом із Віктором Небораком та Олександром
Ірванцем заснував відому в Україні поетичну групу «Бу-Ба-Бу» (скорочення від
«бурлеск – балаган – буфонада»). Декілька років Андрухович співпрацює з газетою
«День», на сторінках якої опублікував понад 70 есе. У 1989 році виходить друга
поетична збірка письменника «Середмістя», потім «Екзотичні птахи і рослини»
(1991, перевидання «Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» – 1997, 2002).
Пізніше поетичний доробок Ю. Андруховича доповнився циклом «Листи в Україну»,
який був надрукований в журналі «Четвер».
У 2004 році після дев’ятирічної паузи в поетичній творчості Андруховича побачила світ збірка поезій «Пісні для мертвого півня», яку він почав писати 1999р.
У 2004 році після дев’ятирічної паузи в поетичній творчості Андруховича побачила світ збірка поезій «Пісні для мертвого півня», яку він почав писати 1999р.
З прозових творів Ю. Андруховича найперше був опублікований цикл армійських
оповідань «Зліва, де серце» у 1989 році в журналі «Прапор». Це майже
фактографія служби автора у війську. Уже перші публікації Андруховича
привернули увагу читачів. У 1991 році побачило світ оповідання «Самійло з
Немирова, прекрасний розбишака» у журналі «Перевал» №1. А потім з-під пера Ю.
Андруховича вийшли романи «Рекреація» (1992, перевидання – 1997 і 2003),
«Московіада» (1993, перевидання 1997, 2000 і 2006) та «Перверзія» (1996,
перевидання 1997, 1999, 2000, 2002 і пізніші), які можна розглядати як
трилогію: героєм кожного з них є поет – богема, що опиняється в самому центрі
фатальних перетворень. У 2003 році побачив світ ще один роман Андруховича –
«Дванадцять обручів».
Найновіша книжка Ю. Андруховича «Таємниця» (2007) – це найбільш
автобіографічний з усіх творів письменника.
Есеїстика Андруховича на сьогодні видана двома збірками «Дезорієнтація на
місцевості» (1999) та «Диявол ховається в сирі» (2006).
Музика
Вірші Юрія
Андруховича були покладені на музику такими гуртами, як «Мертвий півень», «Плач
Єремії», «Sіґал Sпожив Sпілка», «Знову за старе», «Karbido» (Польща) тощо.
Кіно
У 1992 році
режисер Андрій Дончик зняв за мотивами оповідань Юрія Андруховича кінофільм
«Кисневий голод».
Театр
11 березня
2007 року у Молодому театрі у Києві відбулася прем'єра вистави «Нелегал
Орфейський» за мотивами роману Юрія Андруховича «Перверзія». Автор брав участь
у постановці п'єси і сам зіграв одну з ролей.
2 жовтня
2010 року на X Міжнародному театральному фестивалі «Золотий Лев-2010» у Львові
Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр
представив прем'єру трагедії «Гамлет». Текст діалогів був узятий з перекладу
Юрія Андруховича «Гамлета» Шекспіра.
Переклади
«День смерті
пані День» (2006) — переклади американської поезії бітників 60–70-х років
В. Шекспір
«Гамлет» (2008);
переклади з
польської: Т. Конвіцькій та інші;
переклади з
німецької: Р.-М. Рільке, Ф. фон Герцмановскі-Орландо та сучасна німецькомовна
поезія;
переклади з
російської: Б. Пастернак, О. Мандельштам
Нагороди
2001 —
лауреат премії ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбурґ, Німеччина).
2005 —
лауреат премії миру імені Еріха Марії Ремарка, Оснабрюк, Німеччина.
2006 —
лауреат премії книжкового ярмарку у Лепцігу за європейське взаєморозуміння.
3 грудня
2006 — лауреат Літературної премії Центральної Європи ANGELUS, за роман
«Дванадцять обручів».
Цитати Ю.Андруховича
« ...залишаючи шанс для українського
майбутнього, треба розглядати цю опцію, якщо ми, звісно, хочемо зберегти шанс.
Тобто якщо ще колись станеться таке чудо, що в Україні знову переможуть, умовно
кажучи, помаранчеві, то треба буде дати можливість Кримові й Донбасу
відокремитися. Зараз вони цього не зроблять, бо сьогодні їхні сидять при владі
в Києві.»
« У
Донецьку не проходить навіть така річ, як надання університету імені їхнього
земляка Василя Стуса. Тобто там апріорі агресивно заблокований будь-який
український рух. Він заблокований не внаслідок якихось репресій, а тому що
справді цього не хоче тамтешнє населення. Воно чуже Україні. Україна йому чужа
й нецікава, щонайменше байдужа. Написи в маршрутках на зразок «Нету денег –
плати гривной» зайве свідчать, що там концентрація ментального несприйняття
всього, що пов’язане з українською незалежністю. Працювати над цим Київ
намагався, починаючи з 1991 року. Це принесло тільки погіршення. А остаточне
погіршення принесли останні п’ять років правління Ющенка.»
«
...Як на мене, ми постійно тішимо себе якоюсь ілюзією територіальної
цілісності, якої і так немає. Вона існує сьогодні тільки завдяки тому, що їхній
хлопець сидить у Києві на престолі. Тобто одна сьома України робить свій
вирішальний внесок у те, як жити країні в цілому. Тому я б не відмовлявся від
такого проекту і не робив би взагалі цю кляту цілісність якоюсь догмою. Тобто
чого впиратися в те, що насправді нищить нас і губить?»
«
...Культурно-суспільна безпам’ятність – найхарактерніша риса цього союзу
племен, який називається українським народом. Справа в тому, що, мабуть, народу
просто нема.»
Аналіз поезій «Пісня
мандрівного спудея» та «Казкар»
ПІСНЯ МАНДРІВНОГО СПУДЕЯ
Агов, мої маленькі чортенята!
З-під свити я вас випущу на
світ —
туди, де кров з любов'ю
черленяться,
де пристрастей i пропастей
сувій…
Я — ваш отець, тож будьте мені
вірні!
(які невірні рими в голові!),
але коли до серця входять вірші
—
прекрасні, наче крила голубів,
які тоді надії!..
З риторик і поетик академій —
гайда на площу, як на дно ріки!
Підслухані у вирі цілоденнім,
ті рими — вчителям наперекір
(у вчителів, здається, перекір)
!
Або в поля, як на зелену прощу
—
читати вірші травам і вітрам!..
І постарайтесь, я вас дуже
прошу,
щоб явір тихі сльози витирав,
щоб небо, нахилившись,
наслухало,
щоб завше був натхненний
соловій…
Хвалу воздавши часові зухвалу,
звірят і пастухів
благословіть!..
Отож, — на світ, за діло —
чарувати!
Агов, мої маленькі чортенята!
Коментар
«Спудеї» — це студенти академій у давнину. Часто
на канікулах вони мандрували містами й селами, співали пісень, розказували
вірші (які часто самі й складали), щоб прогодувати себе, а також показати свою
поетичну вправність, У пісні — звернення спудея до своїх творів (пісень), які
складалися з любов'ю, про любов, часто з добрим почуттям гумору. Вірші просяться
на волю, і треба, щоб вони зворушували серця людей, щоб від них і «явір тихі
сльози витирав», і небо слухало, і соловей співав.
КАЗКАР
Я міг би гнати тепле стадо —
мене б життя кудись несло,
або пізнав би легко й радо
просте корисне ремесло.
І так лічив би добрі днини,
а дзиґарі з високих веж
мене хвалили б щогодини:
«Ти мудро й праведно живеш,
якщо живеш, якщо живеш!»
А я — не той, бо родом з райдуг
і я махнув на похвали —
мене ви знаєте як зайду,
а все ж зовете за столи!
Адже в мені бринить як свято
земних історій вічний рух:
про серце, вірне і завзяте,
про творче диво теплих рук,
про незугарне і прегарне,
про сонний сад і жах темниць,
про дівчину з очима сарни,
що виросла в краю суниць,
про двоголосся неба й хліба,
коли у небі віщий птах,
коли духмяна груша липня
в листках повисне і в літах,
а я повім коханій так:
ти — достеменна як сльоза
найтонша лагідна лоза
ти — океан для корабля
розкішна маревна земля
ти — і колиска і труна
найчарівливіша струна
в тобі живе моя луна
моя небесна борозна
я — просто пісенька твоя
моє світило золоте
холодний і бездарний я
коли без тебе все не те
і світ як плід у нас надвоє
аж ми ласуємо обоє.
Коментар
Віг міг би бути звичайною людиною, займатися
якимось звичним ремеслом — виготовляти корита, пасти худобу. І його б шанували,
хвалили. Але він — казкар, творець, зайда. Проте йому раді, його кличуть за
стіл і слухають «земних історій вічний рух», бо слово в його устах — чарівне.
Він уміє так освідчитися коханій, що стає «світ як плід» у них «надвоє».
2. ВИКОНАТИ
ДОМАШНЄ ЗАДАННЯ до 27.03.2020.:
·
читати ЮРІЙ
АНДРУХОВИЧ «SHEVCHENKO IS OK».
·
Готуватись
до тестової перевірки знань.
